| Подаруй мені кусочок моря |
(written by a volunteer at the 2006 UCARE camp in Crimea)
|
Багато з нас мріє
про ідеальний відпочинок далеко від шуму, машин, телефонів та
комп`ютерів. Хочеться від усього відійти і все залишити та відкрити очі
і побачити справжню недоторкану природу----море, гори, зелені ліси. Це
теж було моє довгожданне бажання, але все раптово змінилось коли я
дізналась, що буду відпочивати не сама, а з гуртом дітей яких я ніколи
не бачила і не знала. А стільки мене чекало приємних несподіванок!
|
|
| Влітку минулого
року, я мала змогу вперше поїхати з Приятелями Дітей у Крим. Завдяки
нашим спонсорам, ми могли постачити сиротам необхідні гігієнічні
подарунки разом із іншими речами для малювання і придбати квитки до
ботанічного саду, акваторію, тощо.
|
Я із іншими
доброволцями "Приятелі Дітей" приїхала з Америки до Києва а потім
поїздом доїхали до Криму. Коли ми приїхали на місце, на нас вже чекали
дівчатка-сироти і були дуже зацікавлені познайомитись з нами.
Через кілька
годин, ми ознайомились і пояснили наші плани на майбутні дні
відпочинку. Кожен день був особливий і неповторний. Ми майже кожного
дня ходили плавати у Чорному морі і сама подорож до пляжу через
кримські гори давала нам можливість поговорити і поділитись уривками
життя. Діти розказували, що в Одессі щоб добратися до моря забирало
кілька днів а у Криму, менше ніж годину.
|
Сиротам дуже
сподобалось коли ми виїжали на природу у гори і просто запалювали
вогнище і проводили час разом як велика, радісна родина. Вечорами, ми
відпочивали від денних поїздок та інколи співали, танцивали,
веселились.
Вони вміли радіти всім, що їм було дано. Їхні усмішки таємно випромінювали любов, невимовне задоволення та вдячність.
|
|
Спостерігаючи
цих дітей можна було багато навчитись і побачити. Хоча вони діти які
ростуть без батьків, вони зуміли створити свою унікальну сім`ю і зуміли
поводитись одне з одним як брат з сестрою або сестра з сестрою.
Звичайно були непорозуміння але все вирішувалось. Старші діти
пильнували молодших а молодші вчилися від старших.
|
|
| А мене найбільше
вразило те, що ці діти не маючи ласки і тепла від батьків могли нас так
щиро любити і поважати нас. Особлива пошана проявилась до одної
добровольчої яка з нами приїхала з США але не володіла українською
мовою. Як діти її любили! А одна дівчинка з інтернату ні на крок не
ступала без неї де б ми не були. З цих подій, я зрозуміла, що мова це
не великий бар`єр щоб спілкуватися з дитиною а навпаки все, що було
потрібно то вислухати дитину, приділити їй увагу якої вона може й не
мала у достатку, і просто полюбити її, а решта все надійде.
|
Прощатись не було легко тому, що діти привикли до нас а ми до них але всі вирушили у дорогу із гарними спогадами. Одна дівчинка не хотіла прощаватись з морем і з тугою на серці сказала "Якби я тільки могла взяти з собою кусочок моря." І справді як можна було забути море коли кожного ранку з морем у віконці всі вставали і з морем лягали спати?
Це справді неповторна подорож про яку я ніколи не мріяла але яка стала для мене ідеалом відпочинку----побути з сиротою, потішити її і зрозуміти, що для щастя потрібно тільки маленький кусочок моря.
|
A Tiny Piece of the Sea
Many of us dream of an ideal vacation, far from noise, cars, phones, and computers. We want to get away, leave everything behind, and experience nature–the sea, the mountains, the woods. This was my dream as well, yet everything suddenly changed when I was informed that I would be vacationing not alone, but with a group of children that I'd never met before. I didn't know how many pleasant surprises were in store!
Last summer I had a first-time opportunity to travel with UCARE to Crimea in Ukraine. Thanks to the generosity of our sponsors, we were able provide the orphans not only clothing, personal items and art supplies, but also tickets to the botanical gardens, the zoo, the aquarium, and many other interesting places.
Our UCARE volunteers first flew from the United States to Kyiv, and then traveled eighteen hours by train to Crimea. The orphans were waiting for us when we arrived, and were very interested in getting to know us. We talked to the kids, became better acquainted, and explained our plans for the days ahead.
Each day was special and memorable. We went swimming in the Black Sea daily, and each trip to the beach gave us all ample time to talk and share our life experiences. The children told us that to get to the sea from their orphanage in Ananiv (Odessa area) takes several days, while here in Crimea it was a brief walk.
The children really enjoyed the outdoors, and we hiked in the mountains, lit bonfires, and spent time together as a big happy family. In the evenings we relaxed from the day's activities by singing, dancing and having fun together. The orphans truly appreciated everything that was given to them; their smiles illuminated love, silent satisfaction, and gratitude.
We learned a lot by observing the children. Even though they were raised without parents, they managed to form their own small families, with bonds of love instead of blood, and developed strong "sibling" ties. Tensions do exist, of course, but they manage to resolve misunderstandings. The older orphans watch over the younger ones, while the younger orphans learn from the older ones.
What struck me the most was that these kids, although they'd had no warmth or affection from their parents, could love and respect us so sincerely. One of our American volunteers was greatly respected despite speaking no Ukrainian. The kids loved her so much! One girl from the orphanage would not go anywhere without her.
I soon understood that language is not a true barrier for communicating with a child. Quite the opposite--all the orphan wanted was someone to listen to her, give her much-needed individual attention, and to love her. Understanding would follow.
Saying goodbye was hard, because the orphans had bonded with us and we with them. In the end, everyone went home with pleasant memories. One little girl did not want to say goodbye to the sea, and with heart-felt sorrow, said, "If only I could take a piece of the sea with me." Indeed, how could we forget the sea when we woke up every morning and went to bed each night to the sight and sounds of the sea?
The journey I'd never dreamt of had become the ideal vacation–to spend time with an orphan, to bring her joy and to learn that for true happiness all you need is a tiny piece of the sea.
|
|
